Тетяна Кармелюк

Щоб cтримати глобальне потепління людству вже скоро доведеться активно закопувати гігатонни вуглекислого газу прямісінько в землю. Однак, чи встигнемо вчасно підготуватися до цього?

Підписуючи Паризьку угоду в 2015 році, уряди домовилися не тільки обмежити підвищення температури до “значно менше 2°С”, а й погодилися досягти нульового рівня викидів (net zero emissions) СО₂ у другій половині століття.

Проте, ця тема має недостатньо розголосу та обговорень. Ціль «менше 2°С» передбачає масштабне розгортання технологій з «від’ємним рівнем вуглецю», але дискусія поки має здебільшого абстрактні обриси, стверджує у блозі Глен Петерс -старший науковий працівник норвезького інституту CICERO.

За допомогою моделювання очевидно, що впровадження технологій видалення СО₂ може бути економічно ефективним з 2020 року, щоб до 2100 року з їх допомогою видалити 25-50% наших викидів. Тобто до 2100 року обсяги захоплення СО₂ мають сягати 10-20 гігатонн на рік.

Overview of carbon dioxide removal technologies Credit: Minx et al (2017): «Fast growing research on negative emissions», Environmental Research Letters, Volume 12, Number 3

Згідно сценаріїв, розроблених Oil Change International, для досягнення цілі 2°С викиди мають стати від’ємними вже у 2065 році. Тобто з атмосфери повинно поглинатися більше вуглецю, ніж викидатися.

«Проблема у тому, що одне тільки використання сонячних електростанцій та вітрових турбін не здатне здійснити декарбонізацію у багатьох вуглецевоємних секторах, таких як авіація, виробництво цементу чи фермерство», – стверджує Петерс. – «Зелену економіку часто зображають саме цими генераціями».

Один з найприйнятніших варіантів досягти від’ємного рівня вуглецю передбачає спалення біомаси для виробництва електроенергії з подальшим вловлюванням та зберіганням/захороненням вуглецю (УЗВ).

Багато природних процесів сприяють поглинанню вуглецю, але щоб позбутися достатньої його кількості за короткий час, необхідно прискоритися. Тобто захоронювати вуглець «вручну» у великих підземних резервуарах та водоносних горизонтах.

Технологія, на яку покладають найбільше сподівань – біоенергетика із уловлюванням та захороненням вуглецю – BECCS (БіоУЗВ). Ідея в тому, що коли рослина росте, вона поглинає вуглець з атмосфери. При спалюванні біомаси для отримання енергії цей вуглець вивільняється. Якщо він уловлюється та згодом захоронюється, отримуємо процес із від’ємним рівнем вуглецю – вуглець видаляєтся з атмосфери.

А для того, щоб захоронити достатньо вуглецю і досягти цілі 2°С, БіоУЗВ має розповсюджуватися неймовірно масштабно, для цього необхідні величезні площі висадженої біомаси, зіставні з територією Індії.

На сьогодні у світі діє тільки декілька пілотних проектів із вилучення СО₂, а про технологію вловлювання та зберігання вуглецю зазначили тільки декілька країн у своїх обіцянках щодо виконання Паризької угоди.

І все ж усі країни світу погодилися з цілями Паризької угоди (навіть США ще технічно не вийшли з неї) й заодно з тим, що хтось захоронюватиме гігатонни вуглецю. Але БіоУЗВ не згадується у тексті угоди, як і те, що досі не розпочалася комплексна дискусія щодо того, хто захоронюватиме вуглець, скільки й коли.

Брак обговорення цього питання порушили у журналі Nature Climate Change Глен Петерс з CICERO та Олівер Геден з Німецького інституту міжнародних справ та безпеки. Науковці заявляюють про те, що людству доведеться сумлінно працювати над плануванням, підготовкою та координацією, щоб дати серйозний старт Біо-УЗВ.

Є й соціальна сторона питання сприйняття технології БіоУЗВ. Адже масштабне розгортання цієї технології означає сотні нових електростанцій та операцій із заготівлі, які можуть мати неочікувану реакцію громадськості. Крім цього, має бути надійна система юридичної відповідальності для покриття будь-яких витоків, яка працюватиме протягом десятиліть чи навіть століть.

Залишається відкритим питання про «загальні, але диференційовані обов’язки». Це відомий принцип у кліматичних переговорах, який означає, що заможніші країни (які історично викидають більше вуглецю) повинні більше докладати зусиль задля зменшення своїх викидів, порівняно з країнами, що розвиваються.

Ймовірно, саме такий принцип буде застосовуватися до негативних викидів. Такі країни, як Індія, сподіваються, що багаті країни на зразок США, будуть першими вкладати кошти в технології та швидше їх розвивати. Проте, країни, які найбільше підходять для розвитку БіоУЗВ (з найбільшою відновлюваною біомасою), не обов’язково є найбагатшими.

Все це (технологія, ланцюг постачань, графік і спільні обов’язки) ще потрібно розробити. Людство колективно робить ставку на досягнення (негативних викидів, проте ще не знає, як цього досягти. Це погано.

Петерс і Геден розробили трьохрівневий план (рекомендації) для того, щоб розпочати саму дискусію про негативні викиди.

Спершу країни повинні розподілити обов’язки стосовно негативних викидів. Це має відбутися у 2018 році, напередодні наступного раунду кліматичних переговорів про Національні визначені внески. Прийшов час говорити й про те, хто захоронюватиме найбільше вуглецю.

Історично склалося так, що розподіл обов’язків між багатими та бідними країнами є одним із найскладніших аспектів переговорів. Імовірно, що так станеться і цього разу.

По-друге, РКЗК ООН має почати розробляти детальну систему звітності для фіксації вуглецевих та фінансових потоків по всьому міжнародному ланцюгу видалення вуглецю. Це повинно допомогти урядам стимулювати бізнес досліджувати та впроваджувати необхідні технології.

І третій, найпростіший, але, мабуть, і найважчий крок – прийшов час урядам впроваджувати політику, яка стимулюватиме розвиток технологій вилучення вуглецю. Ця політика має бути системною, спрямованою на розбудову цілої галузі. Лише демонстрації дієвості технології вже недостатньо, потрібно послідовно її застосовувати на практиці.

Наступні кліматичні переговори на рівні ООН у Бонні продовжаться у листопаді цього року. На них підніматимуться питання щодо правил для виконання Паризької угоди, у тому числі про те, як звітувати, контролювати та перевіряти обсяги викидів та поглинання вуглецю. Якщо світ серйозно ставиться до негативних викидів, що підтвердив Паризькою угодою, то час діяти настав.