Page
Про технологію УЗВ
Shortcuts on this page
Page
Про технологію УЗВ
Для попередження неконтрольованої зміни клімату ми повинні обмежити середню глобальну температуру до 2°C порівняно з допромисловим рівнем. Для цього потрібно здійснити глибоку декарбонізацію та мати у наявності комплекс необхідних технологій, в тому числі відновлюваних джерел енергії, забезпечення енергоефективності та скорочення викидів на промислових об’єктах та електростанціях, що працюють на горючих корисних копалинах, за рахунок УЗВ.
УЗВ (уловлювання та зберігання вуглецю) – це ряд технологій, покликаних знизити рівень викидів CO2 з точкових джерел, наприклад електростанцій, що працюють на горючих корисних копалинах, та промислових підприємств. CO2 уловлюється перед транспортуванням до підземного місця зберігання.
Найбільшим джерелом викидів CO2 є потужні вугільні електростанції, які вивільняють великі об’єми CO2 прямо в атмосферу. Однак газові електростанції, сталеварні, цементні та інші крупні промислові заводи також повинні будуть перейти на УЗВ, що вимагається низьковуглецевою економікою.
Рубежі УЗВ
1972 рік
Перше впорскування CO2 в родовище нафти в штаті Техас, США. CO2 використовувався для підвищення нафтовіддачі пластів (ПНП).
1986 рік
Повна концепція уловлювання та зберігання CO2 (УЗВ) була вперше презентована науковцями з Норвегії.
1996 рік
Було відкрито Проект «Слейпнер» (Sleipner) у Північному морі у якості першого в світі повномасштабного комерційного проекту зі зберігання CO2, на місце зберігання якого надходив один мільйон тон CO2 щорічно. CO2 відокремлюється від природного газу, що виробляється родовищем «Слейпнер» й впорскується у формацію «Утсіра» (Utsira) – водоносний горизонт, що пролягає на глибині 800 метрів під морським дном.
1997 рік
Робота з Кіотським протоколом; світові лідери визнають, що УЗВ є потенційним механізмом пом’якшення наслідків зміни клімату, однак жодного стимулу не було включено до остаточної угоди.
2004 рік
Запущено другий широкомасштабний комерційний проект «Ін-Салах» (In Salah) в Алжирі.
2005 рік
Австралія стає першою країною, що розробила законодавчу базу для УЗВ.
2007 рік
Глави держав та урядів ЄС беруть на себе зобов’язання щодо створення 10-12 проектів з демонстрації УЗВ до 2015 року.
Лідери G8 визнають важливу роль УЗВ у боротьбі зі зміною клімату та рекомендують збудувати 20 проектів з демонстрації УЗВ по всьому світу до 2010 року.
У штаті Каліфорнія, США, набуває чинності Стандарт щодо кількості викидів (EPS) – 1100 фунтів CO2 на мегават-годину – для електроенергії, що виробляється місцевими державними потужностями. Цей стандарт вимагає впровадження УЗВ на вугільних електростанціях.
2008 рік
Пакет документів ЄС щодо зміни клімату: запущено Програму ЄС з демонстрації УЗВ та прийнято, що дохід від продажу дозволів на 300 мільйонів тон викидів в межах Схеми торгівлі викидами ЄС буде використовуватись для фінансування цієї програми.
Директива про зберігання CO2 та фінансові механізми, необхідні для реалізації проектів з демонстрації УЗВ, також стають частиною договору.
2010 рік
Запуск Програми NER300 Європейської комісії – найбільшої програми фінансування проектів з демонстрації УЗВ та інноваційних технологій, пов’язаних з відновлюваними джерелами енергії.
2012 рік
Офіційне відкриття Технологічного центру Монгстад в Норвегії – найбільшої у світі установи, що займається тестуванням та покращенням уловлюванням CO2.
Канада встановлює Стандарт щодо кількості викидів (EPS) як для нових, так і для існуючих вугільних електростанцій, які досягнули закінчення терміну свого продуктивного функціонування, та потребують якнайшвидшого впровадження УЗВ – у розмірі 420 тон CO2 на гігават-годину.
2013 рік
ЄС публікує Повідомлення про УЗВ, у якому визнає важливу роль УЗВ у боротьбі з викидами в промисловості.
На об’єкті з Біо-УЗВ в місті Декейтер, штат Іллінойс, США, було вперше розміщено на зберігання 500 000 тон викидів з від’ємним рівнем вуглецю.
2014 рік
Запущено перший всесвітній повномасштабний комерційний проект з УЗВ на вугільній електростанції Boundary Dam у провінції Саскачеван, Канада.
ЄС встановлює кліматичні завдання у Рамковому регламенті у сфері зміни клімату та енергетики до 2030 року та розпочинає роботу над Енергетичною стратегією Співтовариства.