Тетяна Кармелюк

Україна взяла зобов’язання інтегрувати положення низки екологічних вимог для об’єктів енергетики, ставши членом Енергетичного Співтовариства у 2011 році. Положення Директиви про викиди великих спалювальних установок (2001/80/ЕС) та Директиви про промислові викиди (2011/75/ЄС), які встановлюють жорсткі екологічні вимоги на викиди оксиду сірки, оксидів азоту та пилу для об’єктів теплової енергетики, можуть стати двигуном реформування енергетичного сектору України.

У рамках приведення екологічних показників роботи ТЕС до вимог зазначених директив, існує два шляхи їх досягнення: встановлення обмежень та гранично допустимих викидів для кожного енергоблоку окремо, або ж зведення їх в одну «бульбашку» у межах Національного плану скорочення викидів. Відповідно до рішення Ради міністрів Енергетичного Співтовариства D/2013/05/MC-EnC, прийнятого в 2013 році, Україна взяла на себе зобов’язання розробити та запровадити Національний план скорочення викидів, як альтернативний варіант реалізації вимог Директиви 2001/80/EC щодо дотримання граничних значень викидів на великих установках спалювання, номінальна потужність яких перевищує 50 МВт.

Останній інструмент не містить вимог щодо відповідності викидів окремих установок нормам Директиви про викиди великих спалювальних установок, а визначає загальний обсяг викидів від усіх установок та терміни їх досягнення. Участь у НПСВ є добровільною, але це не означає, що ті установки, які відмовилися від приєднання до Нацлану, матимуть виключення з правил. Навпаки, їм доведеться самостійно виконувати вимоги Директиви 2001/80/ЕС вже з 1 січня 2018 року.

До тих енергетичних об’єктів, які не підлягають модернізації з економічних чи інших обставин, застосовується механізм opt-out – поступове виведення з експлуатації. Такі енергоблоки, за правилами Директиви 2001/80/ЕС, можуть додатково пропрацювати лише 20 тисяч годин після 2018 року, не виконуючи при цьому вимог Директиви.

Вчасне виконання вимог Директиви 2001/80/ЕС апріорі було майже нереальним завданням для України, їх терміни були однакові для країн, які приєдналися до ЄС після «великого розширення» з 2001 року. Але порівнювати обсяги викидів та теплові потужності України та, наприклад, Хорватії, Сербії чи Македонії, вкрай складно. Проте, після тривалих переговорів Україна отримала позитивне рішення Ради Міністрів про перенесення строків виконання вимог Директиви. В схожій ситуації свого часу опинялась і Західна Польща, яка не встигала привести свою вугільну енергетику у відповідність до норм Директиви. Таким чином, для української держави був встановлений крайній строк для закриття електростанцій, до яких застосовується opt-out, 2030 рік, замість 2023 року. Окрім цього, вдвічі збільшене обмеження для роботи таких енергоблоків ­- до 40 тисяч годин. У Міненерго це пояснюють тим, що з 90 енергоблоків ТЕС не більше 5 може бути виведено одночасно у ремонт чи на заміну щороку.

Представники громадськості та міжнародні експерти одразу розкритикували такі винятки для українського НПСВ, заявивши, що він не відповідає міжнародним вимогам та суспільним інтересам країни. Так, представниця CEE Bankwatch Йоана Чіута назвала це «наочним прикладом того, що уряд України замість сприяння перспективним інвестиціям робить все можливе для увічнення роботи парку старих і надзвичайно брудних вугільних ТЕС». Вона додала, що за чотири роки з моменту підписання угоди про заснування Енергетичного Співтовариства, в Україні «так і не з’явилося обґрунтованої та послідовної політики з реформування енергетичного сектору та зменшення забруднення». Цю політику Україна мала б розпочати одразу після ратифікації угоди про заснування ЕС, тобто ще з 2011 року.

Варіанти адаптації теплової енергетики до екологічних вимог ЕнС за досвідом ЄС (МЦПД, 2011 р.):

• «кінець експлуатації», коли подальша модернізація не має економічного сенсу;
• «продовження експлуатації» шляхом модернізації існуючих ТЕС;
• «табула раса» – будівництво нових енергоблоків з найновішими очисними технологіями та переходом на когенерацію.

Цікаво, що положення Директиви про викиди від великих спалювальних установок 2001/80/ЕС, яку фактично замінили Директивою про промислові викиди 2010/75/ЄС, були раніше юридично імплементовані в Україні наказом Мінекології від 22 жовтня 2008 року №541 «Про затвердження технологічних нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин із теплосилових установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт», – задовго до приєднання до Енергетичного Співтовариства. Нормативи стосувались саме викидів в енергетичному секторі й мали забезпечити перехідний період до виконання енергоблоками Директиви 2001/80/ЕС у 2018 році. Однак, через відсутність спеціальної надбавки до тарифу для ТЕС, яка могла б забезпечити фінансування проектів зі скорочення викидів оксидів сірки й азоту, наказ не призвів до очікуваних скорочень викидів.

В Україні зараз працює 223 великі установки спалювання загальною потужністю 115,894 ГВт. З них 91 установку, станом на жовтень 2016 року, включено до НПСВ, тобто для них заплановані заходи зі скорочення викидів. Для 31 вугільної установки в НПСВ зазначена інформація про те, які заходи для зменшення викидів та коли їх заплановано впроваджувати.

Для 135 установок встановлюється обмежена кількість годин роботи: до 2033 року оператори мають поступово виводити їх з експлуатації. З них 17 вугільних та 40 газоспалювальних установок буде закрито до 2033 року, а до кінця 2023 року – 4 вугільні установки та 13 газових.

Через відсутність актуальної енергетичної стратегії чи програми розвитку галузі прогнозувати введення нових потужностей, що також дозволило б скоротити загальний обсяг викидів, наразі складно. Варто зазначити, що більшість енергоблоків українських ТЕС вже відпрацювали ресурс на 80%, а 6 блоків – повністю. Таким чином, порушується питання економічної доцільності встановлення дорогого очисного обладнання на енергоблоки, термін експлуатації яких вже перевищив 40 років, й які поступово закриватимуть впродовж наступних 10-15 років.

За 16 років дії НПСВ, обсяг викидів оксиду сірки має скоротитися майже в 20 разів (вже до 2028 року), оксидів азоту – в 3,5 рази, пилу – майже в 40 разів. Існує низка шляхів скорочення викидів пилу та оксидів сірки. Серед них – модернізація існуючих спалювальних установок з метою підвищення ефективності використання палива, встановлення електрофільтрів та рукавних фільтрів, спільне спалювання біомаси та вугілля, використання вугілля з низьким вмістом сірки (його немає в Україні, але можливий імпорт) – для енергоблоків до 50 МВт. Для енергоблоків понад 50 МВт можливе встановлення мокрої або сухої десульфуризації.

На установках, включених до Нацплану, оператори повинні забезпечити дотримання граничних обсягів викидів NOx (2018-2033 рр.) та викидів SO2 і пилу (2018-2028 рр.), встановлених у документі. Протягом року оператори можуть між собою обмінюватися кількістю викидів, якщо при цьому дотримуються національних граничних обсягів викидів для усіх установок. Під час дії НПСВ відповідальний орган влади щороку звітується перед Енергетичним Співтовариством про всю інформацію стосовно установок, включених до Нацплану, обсяги викидів, інформацію про інвестиції в газоочисне обладнання тощо.

Очистка викидів оксидів азоту можлива з використанням первинних технологічних заходів (етапної подачі повітря і палива, рекуперація димових газів та їх комбінація, низькоемісійний пальник тощо) та вторинних заходів – будівництво установки селективного каталітичного відновлення та селективного некаталітичного відновлення (ефективність очищення до 90%), в залежності від індивідуальних особливостей. Однак, застосування тільки первинних заходів недостатньо для отримання необхідних концентрацій оксидів азоту.

НПСВ можна назвати однією із найдорожчих програм екологічної модернізації теплової енергетики України. За попередніми оцінками Інституту енерговугільних технологій НАНУ, протягом 16 років на модернізацію існуючих енергоблоків системами пило- й газоочистки необхідно інвестувати 2,615 млрд євро. При цьому питомі капітальні витрати на установку технології мокрої вапнякової десульфуризації складають до 150 євро/кВт, технології напівсухої вапнякової десульфуризації – до 80 євро/кВт, системи азотоочищення – до 80 євро/кВт. Капітальні інвестиції у новий пиловугільний енергоблок оцінюються до 2000 євро/кВт, а енергоблок з технологією ЦКШ (спалення в циркулюючому киплячому шарі) – до 1800 євро/кВт потужності.

На початку 2017 року очікується затвердження Національного плану скорочення викидів Кабінетом Міністрів України. Це має відбуватися одночасно із визначенням джерел і механізмів для його фінансової реалізації. Без механізмів фінансування заходів, передбачених НПСВ, програма може стати черговим провалом. Адже за невиконання НПСВ Україну очікуватимуть санкції від Енергетичного Співтовариства, зменшення конкурентоздатності української енергетики на європейському ринку, недовіра до України як до надійного партнера. Відтягування ж фінансування екологічних заходів для теплової енергетики роблять їх тільки дорожчими. З іншого боку, НПСВ має стати тим документом, на який можуть орієнтуватися потенційні інвестори та фінансові інституції, які планують вкладати кошти в теплоенергетичну галузь України.

Ситуація із фінансуванням справді складна, стверджує Ірина Вербіцька, керівник департаменту екологічної безпеки ДТЕК Енерго. «Наразі в Україні на рівні держави відсутня належна координація процесів імплементації розробленого та нещодавно ухваленого Секретаріатом Енергетичного співтовариства Нацплану, а також розуміння гарантованих джерел фінансового забезпечення його виконання генеруючими компаніями . Єдиний існуючий механізм забезпечення виконання екологічних проектів – інвестиційну надбавку до тарифу на електроенергію, – наразі скасовано. При переході на новий ринок електричної енергії питання виконання Нацплану стане серйозним викликом як для теплової генерації (економічна недоцільність інвестувати в старі блоки), так і для кінцевого споживача – суттєві зміни в структурі тарифу», – зазначає фахівець. Вона наголошує, що необхідно передбачити схему фінансування проектів НПСВ у законопроекті 4493 «Про ринок електричної енергії», щоб уникнути навантаження на кінцевого споживача.

Iryna Verbitskaya, DTEK. Bellona´s 1st Forum "Energy&Climate Dialogue". June 2015

Вербіцька також звертає увагу на потенціал екологічного податку для цільового фінансування проектів. Базуючись на прогнозних даних, суми сплачених екологічних податків за 2018-2030 роки, – близько 23,1 млрд грн, – було б достатньо для фінансування третьої частини необхідних витрат на газоочисне обладнання. Таким чином, має місце ініціатива щодо внесення змін до Податкового й Бюджетного кодексів України щодо можливості використання коштів сплаченого екоподатку на виконання заходів Нацплану. Це можна втілити з допомогою механізму стягнення екологічного податку на спеціальні рахунки компаній.

Результати останньої зустрічі сторін РКЗК ООН на СОР22 у Марракеші можуть також внести суттєві корективи у політику фінансування вугільної енергетики, про що свідчить низка заяв розвинених країн світу про поступову відмову від використання вугілля до 2030 року. Чи може Україна, де вугілля залишається важливим виробничим ресурсом, розраховувати на залучення коштів фінансового ринку хоча б для пом’якшення процесу переходу від викопних до відновлювальних джерел енергії, ще й в умовах суттєвих бюджетних обмежень? Олександр Сущенко, голова Center for Blended Value Studies, запевняє, що шанси існують. «Насправді, фінансовий ринок готовий надати такі кошти, питання лише в тому, на яких умовах та під які проекти. Так, переобладнання та модернізація, наприклад, вугільних електростанцій, можлива лише за умов запровадження проектів із когенераціі. Тобто, частина наших електростанцій все ще має шанс отримати інвестиції або кредитні ресурси під подібні проекти», – заявив Сущенко.

Oleksandr Suschenko

Він вважає, потрібно поспішати з такими намірами. «На фінансовому ринку як на рівні ініціатив, так і за рахунок внесення змін до законодавства запроваджуються жорсткіші умови, які у найближчий час просто перекриють доступ до коштів», – пояснив він.

Національний план скорочення викидів міг би стати ключовим інструментом в реформуванні енергетичного сектору України та його інтеграції в європейський конкурентний ринок, де покупці звикли обирати джерело енергії, зважаючи на його вплив на довкілля. Успішна реалізація програми буде залежати від неухильного виконання визначеного курсу, а також визначення ефективних фінансових механізмів реалізації заходів плану. Успіх інтеграції до Енергетичного Співтовариства також залежить від усвідомлення майбутніх ефектів, зокрема екологічних, для України та спільного енергетичного простору. Зволікати вже нікуди, адже час не грає на користь старих енергоблоків та робить їх екологізацію складнішою та дорожчою з кожним роком.

У червні 2015 року Біллона провела форум “Energy&Climate Dialogue”, присвячений прийняттю Нацплану. Презентації форуму доступні за посиланням тут.