Енергетична багатовекторність Вишеградської групи: чи є що обрати Україні?

Visegrad countries. GDP Energy Intensity Visegrad countries. GDP Energy Intensity Credit: E3G infographics

Тетяна Кармелюк

Центральноєвропейське політичне партнерство Чехії, Угорщини, Словаччини та Польщі в Україні нерідко наводять в якості орієнтира для втілення європейського вектору розвитку української держави. Досвід західних сусідів з адаптації їхніх інституцій та політик до вимог ЄС особливо цінний з огляду на здійснювані реформи в Україні, у тому числі в контексті клімату та енергії.   

Що спільного сьогодні між Вишеградським альянсом та Україною? Окрім радянського минулого, географічної близькості, країни групи мають дещо схожі підходи до вибору енергетичної та кліматичної стратегії. Незважаючи на загальну стурбованість питаннями енергетичної безпеки, ці держави обирають атомну та вугільну енергетику. Після розпаду СРСР в країнах об’єднання (як і в Україні) відбувалося значне скорочення викидів СО2, переважно завдяки економічній рецесії. Спільною ознакою також була відсутність чітко визначеної кліматичної політики, яка б сприяла переходу до низьковуглецевої економіки.

Вишеградська група вважається міцним та впливовим політичним альянсом на європейській арені. Тим не менш, всередині четвірки має місце поглиблення протиріч на енергетичному та кліматичному полях. Експерти вбачають у цьому можливість для ухвалення ЄС кліматичного та енергетичного порядку денного.

Хоча Вишеградський блок виступає єдиним фронтом проти обраного європейського політичного курсу, на національному рівні відмінності між країнами більш ніж помітні. «З одного боку, авторитарні тенденції нинішніх польських і угорських урядів протиставлені Чехії та Словаччині, збільшуючи розлам у їхньому політичному союзі», – наголошує Манон Дюфор з незалежного аналітичного центру E3G. Нещодавно організація випустила серію оглядів енергетичної політики країн четвірки, акцентуючи на низьковуглецевому переході.

Польща – серйозний противник кліматичних абміцій ЄС, враховуючи важливу роль власної вугільної промисловості, яка має біля 100 тисяч робочих місць. Більшість енергетичних компаній перебувають у державній власності, тому уряд безпосередньо зацікавлений у їх фінансовому успіху. Правляча консервативна партія «Право і справедливість» здобула перемогу на президентських та парламентських виборах в 2015 році, серед головних обіцянок політичної сили було відродження вугільної галузі.

В польській державі немає політичної підтримки ані щодо відновлювальної енергетики (за невеликим винятком проектів з біомаси), ані щодо низьковуглецевого переходу. Зміна клімату не вважається там достатньо серйозною проблемою, цієї позиції Польща дотримується й на рівні ЄС, блокуючи відповідні законодавчі ініціативи.

Разом з тим експерти з E3G констатують негативні тенденції в польській вугільній галузі. «Вугільний сектор Польщі все більше визнається нестійким. Продуктивність видобування вугілля є вкрай низькою і сектор заглибився у боргах. Згідно прогнозів, видобування спадатиме, як тільки припиняться субсидії для антрациту, а буровугільні шахти виснажаться», – йдеться в аналітичному документі організації. В самій країні дедалі гучнішими стають голоси Національної асоціації роботодавців, якими вона закликає політиків розвивати економічні альтернативи, допоки вугільний сектор не призвів до прогнозованого колапсу.

Visegrad countries. CO2 Emissions Visegrad countries. CO2 Emissions Credit: E3G infographics

Дюфор протиставляє Польщі Чехію. В останній помітнішими стали позитивні зміни, хоча на рівні ЄС вона разом з партнерами по блоку солідарно протистоїть кліматичним нововведенням. «Чеська Республіка стає прогресивнішою у результаті внутрішніх зрушень. Найбільша та найвпливовіша компанія ČEZ диверсифікує свій енергетичний портфель у напрямку відновлювальних джерел, енергозбереження та атомної енергії», – заявив він.

Державна компанія ČEZ, яка відповідає за виробництво біля 75% електроенергії, має внутрішній план поетапної відмови від вугілля та активно розглядає варіанти інвестицій у сектори з низьким рівнем викидів. Компанія істотно впливає на політику уряду та активно підтримує сильнішу систему торгівлі викидами ЄС, оскільки від підвищення ціни на СО2 виграє її невугільний портфель. Компанія експлуатує АЕС і шукає шляхи підвищення рентабельності нещодавно збудованих газових електростанцій.

З іншого боку, зеленому розвитку Чехії заважає тривала залежність від вугілля. В разі відмови від брудного палива виникне соціальна напруга як серед працівників галузі, так і серед малозабезпечених верств населення, які звикли опалювати домівки субсидованим лігнітом. Суспільство також не є прихильником ідеї державної підтримки відновлювальної енергії після скандалу навколо «зеленого тарифу», що мав місце в 2005 році.

Тим не менше, експерти E3G вважають, що Чеська Республіка має найвищий потенціал для розвитку з низьким рівнем викидів серед країн Центральної і Східної Європи. «Її можливості з інновацій та R&D, як місцевих компаній, так і з іноземним капіталом, є винятковим порівняно з іншими країнами регіону. Нормативно-правова база для інвестицій і інновацій є слабкою, але є великий потенціал для використання технологій з низьким рівнем викидів вуглецю», – резюмують автори довідки про енергетичну політику Чехії «Політична економія низьковуглецевого переходу».

Renewables in Visegrad countries Renewables in Visegrad countries Credit: E3G infographics

Разом з Угорщиною, Чехія сподівається отримати вигоди від переходу до кліматично дружньої економіки, адже вказані країни останнім часом чимало інвестували у цей сектор. У Глобальному індексі інновацій 2016 року Чехія та Угорщина посіли 27 та 33 місце відповідно поміж 128 країн світу, що робить їх найінноваційнішими серед економік Центральної та Східної Європи. Польща у цьому рейтингу опинилася лише на 45 місці, а Україна – на 56.

Угорщина поділяє польські погляди на клімат та енергію, але не завдяки схожим переконанням, а в обмін на підтримку Польщею інших дискусійних питань, таких як міграція чи бюджетна політика. Крім цього, країна не звикла вважати, що її економіка має високу вуглецеву ємність, хоча загалом це вірно, порівняно з іншими країнами Вишеградського блоку (224 кг н.е. на кожні 1000 євро ВВП в 2015 році, середній показник ЄС-28 – 120,4 кг н.е.).

Енергетична стратегія Угорщини та її плани низьковуглецевого розвитку значною мірою залежать від атомної енергетики, яка виробляє 60% електроенергії. Уряд країни планує збільшити атомну частку в генерації шляхом будівництва ще одного енергоблоку на АЕС Пакш, що посилить її енергетичну залежність від Росії.

Хоча тема клімату рідко спричиняє політичні дискусії в Угорщині, проте саме ця країна Вишеградської четвірки вважається найбільш кліматично вразливою: у повсякденному житті майже 80% угорців стверджують про відчутний вплив кліматичних змін на їхнє життя. Зокрема, суттєвий ризик становлять теплові хвилі та повені.

У той час, коли внутрішня політика здебільшого гальмує розвиток відновлювальних джерел енергії, єдиним впливовим гравцем у цій сфері залишається ЄС. Угорщина розробляє своє енергетичне законодавство, щоб привести його у відповідність до вимог європейського законодавства, у тому числі – Директива про відновлювальні джерела енергії або Директива про енергоефективність, хоча й тут країні бракує завзяття та амбіцій. На цьому тлі цікавим є той факт, що Угорщина першою серед інших членів ЄС ратифікувала Паризьку угоду.

«Країни Вишеградської групи мають нестабільне та нечітке політичне поле для низьковуглецевих можливостей», – зазначає Дюфор. Вона звертає увагу, що крім кліматичних проблем, іншими поширеними та гострими постає питання забруднення повітря, а також енергетична бідність.

Visegrad countries. Climate Change Impact Visegrad countries. Climate Change Impact Credit: E3G infographics

Угорщина має один із найневтішніших показників енергетичної бідності серед країн ЄС. Від паливної бідності, коли на опалення житла побутовий споживач повинен витрачати більше 10% своїх доходів, страждає 40% угорських домогосподарств. В середньому вони витрачають більше 20% доходів на сплату рахунків за енергію.

Спільні проблеми країн Вишеградської четвірки змушують місцеві органи влади створювати плани, передбачивши в них зменшення викидів, зростання енергоефективності, використання відновлювальних джерел енергії. А чи не схожі проблеми виникають в Україні, коли традиційна енергетика опонує розвитку відновлювальних джерел? Чи коли субсидії на викопне паливо тільки сприяли поширенню енергетичної бідності серед населення? Хоча національні політики залишаються здебільшого несприятливими низьковуглецевому розвитку, прогрес “на місцях” робить відчутнішими переваги боротьби зі зміною клімату та збільшує підтримку громадян і міст. Україна разом з країнами Вишеграду може бути в одному човні та рухатися в спільному напрямку. А от чи буде він тонути, чи впевнено йтиме з вітрилами та ще й з попутним вітром – покаже час.

Larisa Bronder

larisa@bellona.no